Наталья Лисневская

Тендерная МОЗофрения Наташки Лисневской

Цьогорічні тендерні закупівлі МОЗу нагадували дивну суміш трагедії та фарсу. Трагедія стала не в традиційних для медичних держзакупівель надвеликих дельтах, а в тому що забезпечення хворих життєво важливими ліками фактично було зірвано.

Це надто нагадує масове взяття заручників та їх повільне вбивство – допоки фінансові вимоги терористів (здогадайтесь, хто саме тут мається на увазі) не будуть повністю виконані. Інший бік полягав в шизоїдному перекиданні відповідальності за провал закупівель між вже відстороненим міністром Мусієм, нав’язаним йому Кабміном та вже звільненим першим заступником міністра Салютіним, та поки що прем’єр–міністром Яценюком.

Повторюватись про те, хто кому Мартиненко та в чиїх інтересах Салютін вперто блокував тендери МОЗу тут немає ні сенсу, ані бажання – «Наші гроші» все це детально розписували.

Але варто нагадати публічний лейтмотив конфлікту. Мусій жалівся на те, що ставленик Кабміну Салютін, змістити якого він дійсно ніяк не міг, блокував закупівлі МОЗу під надуманими приводами. Бо саме Салютін був головою тендерного комітету МОЗ, без доброї волі та сприяння якого проведення закупівель є неможливим.

І саме тут полягає фарс ситуації. Мусій чи-то свідомо брехав, чи дійсно не знає профільних законів та апаратних нюансів.

Сообщает портал «Компромат Украины и России | ОРД и АНТИКОР» со ссылкой на СМИ.

Дійсно, відповідно до ч.2 ст.9 Закону «Про центральні органи виконавчої влади», «Перший заступник міністра призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій відповідного міністра».

Дійсно, прийняти чи відхилити кадрові пропозиції міністра – справа прем’єрська.

Але. Відповідно до п.21 ч.2 ст.8 того ж-таки Закону, саме міністр «визначає обов’язки першого заступника міністра, заступників міністра та заступника міністра – керівника апарату, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності».

Саме в руках Мусія із самого початку був вибір – чи призначати Салютіна головою тендерного комітету МОЗ, чи ні. Статус голови тендерного комітету не може бути автоматично закріплений за будь-якою посадою та не є чимось на кшталт спадкового гербу. Проте Мусій, хто-зна навіщо, своїми наказами про розподіл обов’язків, покладає на Салютіна повноваження голови тендерного комітету МОЗ. Останній раз – на початку вересня. Втім, зняти з Салютіна ці повноваження Мусію ніщо не могло завадити.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 11 Закону «Про здійснення державних закупівель», «Комітет з конкурсних торгів утворюється замовником, склад комітету з конкурсних торгів та положення про комітет з конкурсних торгів затверджуються рішенням замовника, до складу комітету з конкурсних торгів входить не менше п’яти осіб».

Тож, Мусій так само призначає Салютіна наказом по персональному складу тендерного комітету головою. І так само, ніщо не могло завадити Мусію вивести його зі складу комітету. І зрештою самому очолити тендерний комітет.

Але – чи-то в Мусія для повного оновлення тендерного комітету «під себе» не знайшлося п’яти співробітників апарату МОЗ, які могли б професійно та лояльно організувати процедури закупівель – чи Мусій мав якісь інші мотиви самоусунутись від закупівель – факт залишається фактом.

Міністр не шукав способів взяти на себе відповідальність за здійснення закупівель, натомість шукав виправдання та винного. І в цьому війна Мусія із Салютіним дуже нагадує маніакальну «бронежилетну війну» екс-міністра оборони Коваля із Антимонопольним комітетом. І закиди поки що прем’єра до вже відстороненого міністра в непрофесійності в чомусь виглядають слушними.

Що ж, побажаємо поточному керівництву МОЗ не грати ту ж дурну комедію.

До слова, та війна Коваля дала шлях до вирішення іншого проблемного аспекту закупівель МОЗ. А саме – проблеми із зупиненням процедур із закупівель ліків через численні скарги постачальників мазуту та торгівців шкіргалантереєю до дуже нескорого їх розгляду антимонопольними чиновниками. Виявляється, антимонопольні чиновники в стресових умовах здатні дуже швидко розглядати та вирішувати скарги.

У випадку із явно «лівими» скаржниками на закупівлю ліків все (крім ціни людських життів) ще простіше. Торгівля ліками – ліцензійний вид діяльності. Будь-які дії замовника ліків можуть порушити «право чи законні інтереси» лише скаржника, що володіє такою ліцензією. Скарги інших цілком законно підлягають залишенню без розгляду через відсутність підстав подання скарги.

Звичайно, такі рішення не принесуть антимонопольним державно-уповноваженим колегіантам жодних зисків, окрім моральних. Однак, можливо, мотивації їм докине хоча б усвідомлення того, що біля будівлі по Урицького, 45 стоять такі чудові напівпорожні сміттєві баки…

По материалам ord-02.com