Борислав Розенблат

Антикорупційний суд та Розенблат. Або “учися, серденько”

Необхідність термінового створення в Україні Антикорупційного суду засвідчила скандальна історія з безуспішною спробою Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури подовжити запобіжний захід народному депутату України Борису Розенблату.

Як ми пам’ятаємо, 13 липня 2017 року цьому народному, з дозволу сказати, обранцеві генеральний, прости господи, прокурор повідомив про підозру в отриманні неправомірної вигоди в розмірі 200 тисяч доларів США з рук агента НАБУ та ще й у складі організованої групи. Звісно, якби генеральний, прости господи, прокурор мав би не те що юридичну освіту, а бодай елементарні знання в галузі права на рівні середньої школи, він би б ніколи цю підозру не підписав. Бо якщо людина бере гроші з рук агента правоохоронного органу, до кримінальної відповідальності має притягуватись лише сам агент та його начальник. На цей випадок у Кримінальному кодексі України навіть відповідна стаття є, за номером 370, санкція якої передбачає за такі речі покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

Тим не менш, попри очевидну відсутність ознак злочину в діях Розенблата (моральна сторона – то інша справа, але про аморальні вчинки в Кримінальному кодексі України нічого не сказано), слідчий суддя Солом’янського районного суду попервах задовольнив клопотання детектива НАБУ та обрав Розенблату запобіжний захід – заставу в розмірі 7 млн. грн., зобов’язання носити електронний браслет, не відлучатися з Києва та Житомира без дозволу слідчого, здати всі свої закордонні паспорти, утримуватися від спілкування з нардепом Максимом Поляковим та іншими фігурантами в кримінальному провадженні – на строк до 17 жовтня 2017 року. Незадовго до закінчення цього строку детектив НАБУ подав до суду клопотання, погоджене з прокурором САП, про продовження строку запобіжного заходу, а генеральний, прости господи, прокурор підписав нову підозру Розенблату, прибравши всі згадки про організовану групу. Зміна підозри була спричинена тим, що кримінальне провадження відносно охоронців Розенблата, які безпосередньо отримали гроші для свого шефа з рук агента НАБУ, довелось закрити, бо мала місце явна провокація хабара. А відтак підлягала перекваліфікації й підозра самому «керівнику злочинного угруповання» (хоча, направду кажучи, треба було б закрити провадження й відносно Розенблата, але Луценкові ніхто не наважується про це сказати, а сам він, як відомо, гімназієв не закінчував).

А далі в Солом’янському райсуді, де легендарний суддя Бобровник взявся розглядати клопотання про продовження Розенблату запобіжного заходу, трапився скандал – виявилось, що детектив НАБУ в своєму клопотанні послався не на змінену підозру, щойно вручену Розенблату, а на стару, яка вже втратила силу. За таких обставин Спеціалізована антикорупційна прокуратура мала б відкликати з суду клопотання та внести нове, виправивши помилку. Бо інакше суддя зобов’язаний у задоволенні клопотання відмовити. Натомість прокурори вперлись і стали доводити, що нічого страшного, мовляв, не трапилось, а повідомлення про підозру – то чиста формальність, на яку можна й не звертати уваги. Захист, зі свого боку, став наполягати на зміні підсудності та засипати суд заявами про відводи…

Коротше кажучи, доки Холодницький та Ситник знайомились з Кримінальним процесуальним кодексом України, а суддя Бобровник засідав у нарадчій кімнаті, сплинув строк запобіжного заходу, обраний Розенблату. І тепер його подовжити взагалі неможливо – можна лише обирати запобіжний захід по-новій, якщо буде відповідне клопотання до суду. Тому електронний браслет з Розенблата вже знятий, а найближчим часом йому мають бути повернуті закордонні паспорти та застава.

А якби суддя Бобровник працював би не в Солом’янському райсуді, а очолював би Антикорупційний суд, то хіба став би він озиратись на якийсь там закон чи, тим більше, витрачати час на усамітнення в нарадчій кімнаті? Можна не сумніватись, що в такому разі ніякі формальності не стали б на заваді вчасному задоволенню клопотання НАБУ про продовження Розенблалу строку запобіжного заходу.

Тож зараз перед Україною стоїть питання вибору подальшого шляху державотворення – або для судді Бобровника буде створений окремий Антикорупційний суд, незалежний від Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України, або Ситнику й Холодницькому доведеться вчити КПК. Звісно, краще створити новий суд.

По материалам ord-ua.com